Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури є наступницею Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року з ініціативи передової української інтелігенції за підтримки Центральної Ради, яку очолював М.С.Грушевський.
     Основною метою новоствореної академії було плекання мистецької школи на грунті розвитку традицій національної культури. Здійснення такої актуальної, давно омріяної ідеї, стало справою державної ваги. Із заснуванням академії для українських митців з'явилася можливість отримувати вищу освіту не поза межами України, а на своїй Батьківщині. Тоді було закладено основи формування і розвитку новітньої вітчизняної педагогіки в галузі образотворчого мистецтва.
     До викладання запросили провідних майстрів, фундаторів академії М.Бойчука, М.Жука, В.Кричевського, Ф.Кричевського, А.Маневича, О.Мурашка, Г.Нарбута. Першими ректорами були Ф.Кричевський і Г.Нарбут.
     Новий навчальний заклад з невеликим професорським складом, нечисленним контингентом студентів та обмеженою кількістю спеціальних дисциплін (живопис і графіка) певною мірою був подібний до зарубіжних вільних академій. Перші роки його функціонування були вкрай затруднені: громадянська війна та іноземна інтервенція; відсутність власного постійного приміщення, найнеобхіднішого обладнання; втрата професорів (1919 року вбито О.Мурашка, 1920 - помер Г.Нарбут, полишив Київ М.Бурачек, виїхав за кордон А.Маневич).
     Втім, незважаючи на несприятливі обставини, академія виконала одне з головних завдань - започаткувала основи вищої мистецької школи в Україні. За короткий час Г.Нарбутом була вихована плеяда графіків, котрі, продовжуючи традиції учителя, зробили значний внесок у формування національного стилю книжкової графіки. У цей час визначилися засади школи монументального живопису М.Бойчука. Тут він почав здійснювати свою мрію про організацію колективної творчості за зразком цехових об'єднань.
     1922 року академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який 1924 року об'єднали з Українським архітектурним інститутом (заснованим у 1918 році) і назвали новоутворений заклад Київським художнім інститутом. Розпочався новий етап у розвиткові навчального закладу, пов'язаний з ректорством теоретика мистецтва І.Врони. Інститут дістав можливість широко розгорнути освітню діяльність. За станом на 1 жовтня 1928 року в ньому навчалося понад 800 студентів під керівництвом 103 педагогів та допоміжного персоналу.
     По-новому було визначено структуру навчального закладу, скеровану головним чином на підготовку художників "для гармонійного формування навколишнього середовища, побуту, виробництва". Так, на живописному факультеті, крім відділень станкового і монументального мистецтва, відкрилося нове - теа-кіно-фото. На скульптурному факультеті поряд з монументальною і станковою скульптурою освоювалися дотичні до цієї професії - художня обробка дерева та кераміка. З урахуванням потреб друкарства здійснювалося всебічне вивчення графічних технік на поліграфічному факультеті, де виховувалися майбутні художники-поліграфісти. Окреме місце посів художньо-педагогічний факультет, на якому здобували підготовку художники-педагоги і так звані художники-політосвітники для клубної роботи.
     Функціональна переорієнтація художнього фаху зумовила переорієнтацію і методів навчання. Особливу увагу почали приділяти викладанню циклу формально-технічних дисциплін (так званий фортех), тобто виконанню студентами спеціальних завдань з рисунка, кольору, об'єму і простору. Важливе значення мали практичні заняття у майстернях цільового і технічного призначення, наприклад, фрески, мозаїки, темпери тощо на живописному факультеті, а також вивчення технології матеріалів.
     Для здійснення широкомасштабних планів було сформовано відповідний педагогічний колектив, до якого входили: М.Бойчук, брати В. та Ф. Кричевські, А.Богомазов, В.Касіян, Л.Крамаренко, Б.Кратко, В.Меллер, С.Налепинська-Бойчук, І.Севера, А.Таран, П.Альошин, О.Вербицький, С.Колотов та інші. З Росії було запрошено М.Гельмана, П.Голуб'ятникова, Г.Зейберліха, В.Пальмова, І.Плещинського, Б.Сакуліна, В.Татліна, М.Тряскіна, А.Усачова.
     За короткий час Київський художній інститут посів одне з провідних місць серед мистецьких навчальних закладів колишнього СРСР. Але наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років його спіткала невтішна доля. Міжусобна боротьба за гегемонію у мистецтві, особисті чвари, посилення ідеологічного пресингу звели нанівець усі досягнення. Професура почала залишати інститут. 1930 року було закрито поліграфічний факультет та ряд відділень. Тоді ж звільнено з посади ректора І.Врону і проведено нову реорганізацію відповідно до пролеткультівської ідеології. Навчальний заклад було названо Київським інститутом пролетарської мистецької культури і перепрофільовано спеціалізацію за такими факультетами: художньо-пропагандистський; художнього оформлення пролетарського побуту; скульптурного оформлення соціалістичних міст; комуністичного мистецького виховання. З навчальних планів вилучалося багато дисциплін, важливих для розвитку професіональних навичок.
     1934 року знову здійснено докорінну реформу, після якої уже Всеукраїнський художній інститут, а з кінця І930-х років - Київський державний художній інститут, повернувся до академічних методів освіти. Внаслідок реорганізації пріоритет було надано станковим формам. У зв"язку з цим переукомлектовано і педагогічний склад. До викладацької роботи були залучені художники й архітектори, які спиралися на усталені традиційні методи і форми, зокрема П.Волокидін, П.Альошин, М.Вербицький, В.Заболотний, В.Риков, Ф.Кричевський, К.Трохименко, О.Шовкуненко та колишні випускники інституту. Вони були виховані переважно на засадах реалістичної школи кінця XIX - початку XX ст. і мали досвід у створенні сюжетної картини.
     Методичну допомогу Київському інститутові надавала заснована 1933 року Всеросійська академія мистецтв (з 1974 року - Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури СРСР). Станковізм на довгий час став основою методики навчання, яке полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ з метою підготовки студента до виконання сюжетно-тематичної композиції у тій чи тій галузі образотворчого мистецтва. На основі традиційної методики, що забезпечує високий професіоналізм на емпіричному рівні творчості, виховалося не одне покоління українських митців.
     Втім, при певній сталості академічних програм, що вироблялися і затверджувалися Академією мистецтв СРСР, в процесі навчання вносилися певні корективи і зміни. Вони визначалися притоком нових педагогічних кадрів, естетичними віяннями, які суперечили консервативним основам звульгаризованого у свій час поняття реалізму.
     Незважаючи на докорінні зміни у викладацькому складі, сутички і нездорові стосунки між окремими викладачами, представниками партійних і радянських органів влади не вщухали. Репресії 1937 року коштували життя ряду визначних діячів мистецтва. Передусім це стосується школи М.Бойчука, яка була знищена як морально, так і фізично.
     Під егідою Всеросійської академії мистецтв було здійснено жорстку централізацію у мистецькій освіті, зокрема уніфікацію навчальних програм. До цього додавався ідеологічний пресинг.
     Та попри всі деструктивні явища, якими оберталася кожна чергова ідеологічна кампанія, ідея національної школи лишалася живучою. Вона значною мірою підтримувалася авторитетом Ф.Кричевського. У передвоєнні роки він випустив чималу кількість студентів, які згодом посіли вагоме місце в українській художній культурі.
     Упродовж другої половини 1930-х років формувалися міцні підвалини академічного вишколення, традиції якого й дотепер лежать в основі педагогічної системи. Започатковані визначними майстрами, вони збереглися і в роки воєнного лихоліття, коли інститут перебував в евакуації, і слугували міцною основою для виховання не одного покоління художників у подальші часи. Так, у перші повоєнні десятиріччя було здійснено випуски художників, творчість яких помітно зміцнила позиції реалістичної школи, закладені у 30-ті роки. У цьому заслуга тодішніх керівників малярських майстерень: жанрового та портретного живопису - О.Шовкуненка, історико-батального - К.Трохименка, монументально-декоративного - А.Петрицького, пейзажного - Г.Світлицького, І.Штільмана), монументальної скульптури - М.Лисенка, станкової скульптури - М.Гельмана, графічних мистецтв - В.Касіяна і таких досвідчених педагогів, як М.Вронський, С.Григор'єв, В.Забашта, К.Єлева, В.Костецький, Г.Меліхов, О.Олійник, О.Пащенко, А. Пламеницький, І.Плещинський, , В.Пузирков, М.Хмелько, М.Шаронов, Т.Яблонська.
     Чимало дипломних робіт тих років стали справжнім надбанням українського мистецтва.
     Із числа найздібніших вихованців інституту почали комплектувати викладацький склад, що стало доброю традицією. Так забезпечувалась спадковість у застосуванні педагогічних методів і водночас її оновлення свіжими силами.
     У повоєнні роки інститут суттєво розширився, зокрема збільшилася кількість структурних підрозділів. Так, 1948 року було відновлено графічний факультет з майстернями книжкової, станкової графіки, політичного плаката. Факультет створювався на базі майстерні графічних мистецтв, започаткованої 1945 року при живописному факультеті. У 1958 році засновано художньо-педагогічний факультет, а в наступному - факультет теорії та історії мистецтва. Розширився і живописний факультет: 1965 року при ньому відкрито майстерні монументального і театрально-декораційного мистецтва, а згодом - відділення технології та реставрації живопису. Значно збільшилася кількість студентів на архітектурному факультеті.
     Здобуття Україною незалежності зумовило активний процесс відродження національних культурних традицій, перебудови вищої освіти.
     У грудні 1992 року з нагоди 75-річчя навчального закладу йому було повернено первісну назву - Українська академія мистецтва. З 1997 року вона, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, стала називатися Академією образотворчого мистецтва і архітектури.
     Формування національної системи підготовки кадрів, зокрема мистецьких, безпосередньо стосується й Академії образотворчого мистецтва і архітектури (з вересня 2000 року - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Узагальнюючи досвід викладання фахових дисциплін та враховуючи сучасні світові досягнення організації навчання, діяльність викладацького складу навчального закладу спрямовується на переосмислення навчальних планів і навчальних програм, створення відповідної науково-методичної бази для організації навчально-виховного процесу. Суть навчального процесу полягає в формуванні у вихованців творчого мислення, високої професійної культури, національної самосвідомості, гуманізму, шанобливого ставлення до культурних надбань свого народу і народів світу.
     Основними структурними підрозділами навчального закладу на сьогодні є факультети - архітектури; образотворчого мистецтва; теорії та історії мистецтв /останній - з денною і заочною формами навчання/; відділення - живопису; графіки; скульптури; театрально-декораційного мистецтва; реставрації творів мистецтва; графічного дизайну; організації та управління розвитком художньої культури; кафедри - рисунка; живопису і композиції; скульптури; графічних мистецтв; техніки та реставрації творів мистецтва; архітектурного проектування; архітектурних конструкцій; історії та теорії архітектури і синтезу мистецтв; теорії та історії мистецтва; культури та соціально-гуманітарних дисциплін; іноземних мов; фізичного виховання; аспірантура і асистентура-стажування; навчально-допоміжні підрозділи - бібліотека, науково-методичний художній музей, навчально-методичні лабораторії пластичної анатомії і рисунка, живопису і композиції, графічних мистецтв, скульптури, техніки та реставрації творів мистецтва, культури та соціально-гуманітарних дисциплін, теорії та історії мистецтва, теорії та історії архітектури і синтезу мистецтв, комп'ютерної відеографіки; навчальна друкарня; навчальна майстерня шовкодруку; проблемна науково-дослідна лабораторія історії українського мистецтва і архітектури тощо.
     Провідним принципом виховання художників в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури було і залишається навчання з фаху в індивідуальних навчально-творчих майстернях, які входять до складу випускаючих кафедр. Керівництво майстернями здійснюють видатні митці-педагоги. Перехід студентів до майстерень відбувається після другого курсу.
     Навчально-творчі майстерні живопису очолюють: народний художник України, академік, професор В.І.Гурін; заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, професор Ф.М.Гуменюк; заслужений діяч мистецтв України, професор О.В.Кожеков; народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, академік, професор О.М Лопухов; народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, академік, професор М.А.Стороженко; народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, академік, професор В.В.Шаталін.
     Майстернями театрально-декораційного мистецтв керують народний художник України, академік, професор Д.Д.Лідер і доцент А.Г.Кириченко; заслужений діяч мистецтв України, доцент О.І.Бурлін; майстернею з підготовки художників кіно і телебачення - старший викладач Р.С.Адамович.
     У майстернях кафедри живопису і композиції працюють: народний художник України, академік, професор Т.М.Голембієвська; професори, заслужені діячі мистецтв України - В.І.Баринова, О.Д.Басанець, Л.І.Вітковський, В.Г.Виродова та інші.
     На кафедрі графіки навчально-творчі майстерні очолюють: майстерні вільної графіки - ректор НАОМА, народний художник України, професор А.В.Чебикін і заслужений діяч мистецтв України, професор М.І.Компанець; майстерні книжкової графіки - заслужений діяч мистецтв України, професор В.Я.Чебаник і заслужений діяч мистецтв України, професор Г.1.Галинська; майстерню графічного дизайну - заслужений діяч мистецтв України, професор В.К.Шостя.
     Майстерні з реставрації, консервації та зберігання творів мистецтва очолюють фахівці високого професійного рівня, художники-реставратори, доценти М.Ф.Титов і О.І.Мінжулін.
     Навчально-творчими майстернями кафедри скульптури, керують майстри пластики: народний художник України, академік, професор В.А.Чепелик і заслужений діяч мистецтв України, професор В.В.Швецов. На кафедрі викладає народний художник СРСР, академік, професор В.З.Бородай.
     Підготовка фахівців на кафедрі архітектурного проектування, що її очолює кандидат архітектури, доцент А.М.Давидов здійснюється також в системі навчально-творчих майстерень, до керівництва якими залучені відомі зодчі і народний архітектор України, професор І.П.Шпара; кандидат архітектури, професор Л.П.Скорик; заслужений працівник культури України, кандидат архітектури, професор Л.В.Прибєга; професор Г.Ф.Добровольська; кандидат архітектури, доцент Д.І. Антонюк.
     На формуванні світогляду і професійного рівня архітекторів-художників суттєво позначається науковий і творчий потенціал кафедри теорії та історії архітектури і синтезу мистецтв, кафедри архітектурних конструкцій, зокрема педагогічна діяльність таких вчених, як заслужений архітектор, доктор архітектури, професор З.В.Мойсеєнко; заслужений діяч науки і техніки, доктор технічних наук, професор А.С.Дехтяр; доктор технічних наук, професор М.І.Яковлєв, доктор архітектури, професор В.Ф.Макухін та інші.
     Важливу роль у підготовці фахівців усіх спеціальностей відіграє загальноакадемічна кафедра рисунка. Багаторічний педагогічний досвід митців-професорів, народних художників України П.О.Басанця, С.П.Подерв"янського, заслужених діячів мистецтв України Ю.І.Бондаренка, В.П.Бистрякова, Ю.І.Химича, Ю.М.Ятченка та інших викладачів узагальнений в науково-методичних напрацюваннях кафедри і є надбанням української мистецької школи.
     Кафедра теорії та історії мистецтва спрямовує свою діяльність не тільки на підготовку мистецтвознавців, а й забезпечує викладання історії вітчизняного і зарубіжного мистецтва на всіх факультетах академії. Тут працюють знані в Україні та за її межами мистецтвознавці - заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, академік, професор Л.С.Міляєва; заслужені діячі мистецтв України, кандидати мистецтвознавства, професори Ю.В.Белічко і М.О.Криволапов, кандидат мистецтвознавства, професор Г.В.Заварова та інші.
Формування духовного світогляду майбутніх митців через освоєння гуманітарних, соціально-економічних, історичних знань забезпечує загальноакадемічна кафедра культури і соціально-гуманітарних дисциплін. Очолює її досвідчений педагог - заслужений працівник освіти України, кандидат філософських наук, професор М.Я.Михайлюк.
     З метою підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації у галузі образотворчого мистецтва і архітектури та поповнення викладацького складу творчо обдарованою молоддю в академії останніми роками сформувалася цілісна система аспірантури та асистентури-стажування.
     Успіхи в підготовці мистецьких і науково-педагогічних кадрів залежать не тільки від кваліфікації педагогів, науково-методичних досягнень кафедр, а й певною мірою визначаються діяльністю інших підрозділів академії, зокрема бібліотеки, науково-методичного музею, проблемної науково-дослідної лабораторії історії українського мистецтва і архітектури. Результати дослідницьких і науково-методичних праць з питань художньої освіти, історії образотворчого мистецтва, теорії та історії архітектури, реставрації пам"яток історії та культури публікуються в академічному щорічному виданні "Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці".
     Академія налагодила широкі міжнародні зв'язки з вищими мистецькими школами різних країн світу. На міжнародній арені вона вважається престижною, такою, що забезпечує високопрофесійний вишкіл. Викладачі академії нерідко проходять стажування за кордоном, беруть участь у конференціях та симпозіумах. Гідно репрезентують свій навчальний заклад на зарубіжних виставках і студенти. В академії навчається немалий контингент зарубіжних громадян.
     Отже, історичні здобутки і сучасний стан педагогіки столичного мистецького вищого навчального закладу підтверджують, що за всіма параметрами діяльності він цілком відповідає статусу академії і є вищим навчальним закладом ІУ рівня акредитації. Загалом кількість студентів становить близько 800 осіб. На 12 кафедрах академії працюють понад 160 педагогів. З-поміж них 47 докторів наук і професорів, 40 кандидатів наук і доцентів; 59 викладачі мають державні почесні звання, у тому числі - 14 народних художників України, 1 народний архітектор України. У складі викладачів - 23 академіки і члени-кореспонденти Академії мистецтв України і Української академії архітектури, 11 лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка.
     У зв'язку з визначними досягненнями у навчальній та науковій діяльності, підготовці мистецьких та науково-педагогічних кадрів, великою організаторською роллю в розробці важливих напрямків підготовки фахівців у галузі образотворчого мистецтва і архітектури Указом Президента України від 11 вересня 2000 року Академія образотворчого мистецтва і архітектури як визначний мистецький осередок у світі удостоєна статусу національного навчального закладу.


Леонід Прибєга,
проректор з наукової роботи Національної
Академії образотворчого мистецтва і архітектури,
дійсний член Української академії архітектури, професор