|
|
|
Початок
архітектурної освіти в Україні збігається із
заснуванням в грудні 1917 року Української академії
мистецтва, адже до того у нас не було жодного вищого
навчального закладу архітектурного напрямку.
Iніціативна група київських архітекторів, інженерів
і художників, до якої входили О. Вербицький. М.
Даміловський, Д. Дяченко, Ф. Красицький, М. Козик,
розробила статут Українського архітектурного
інституту. Він був заснований 1918 року. До складу
педагогів входили видатні вихованці Петербурзької
академії мистецтва П. Альошин, В. Риков, В. Фельдман,
відомі на той час інженери будівельники Б. Горбунов,
С. Колотов, П. Хаустов, академіки Д. Граве, К.
Симінський, дослідник давньоруського зодчества I.
Моргилевський. Кількість студентів становила 11
осіб.
У 1924 році Архітектурний інститут був об’єднаний з
Інститутом пластичних мистецтв. Новостворений
навчальний заклад отримав назву Київського
художнього інституту і мав факультети архітектурний
та малярсько-скульптурний. Відтоді почала
змінюватись змістовність навчально-творчих завдань:
засуджувався еклектизм та спроби відродження
стародавніх стилів; основою архітектурної творчості
стала реалістична спрямованість та прогресивні,
функціоналістичного напрямку методи проектування,
використання сучасних будівельних матеріалів.
Серйозна увага приділялася основам архітектури,
вивченню традицій українського народного зодчества,
історії української архітектури та мистецтва,
будівельного законодавства, політекономії та
політграмоти.
Протягом першого року підготовки заняття з
теоретичних
і практичних дисциплін для студентів як
архітектурного, так і малярсько-скульптурного
факультету були спільними. Фахова спеціалізація
розпочиналась на другому курсі. Структурно факультет
архітектури складався з проектно-творчих майстерень.
Формально-технічні дисципліни в різні роки викладали
художник-конструктор В. Татлін, художник театру М.
Тряскін, живописці М. Козик, А. Черкаський,
скульптор і рисувальник М. Епштейн,
архітектор-художник В. Фельдман. Професор В.
Кричевський очолював майстерні внутрішнього
оздоблення будівель, обмірів пам’яток архітектури.
Для читання лекцій з курсу планування міст і селищ
запрошували з Москви професора Б. Сакуліна.
Iнженерно-технічні дисципліни викладали професори Б.
Горбунов, К. Енгель, А. Жарський, Г. Зейберліх, В.
Монок, Н. Столяров, М. Трепугов, вищу математику –
академіки Д. Граве та Ю. Соколов.
До викладацької роботи залучали й найбільш обдарованих
студентів старших курсів. Програма архітектурного
проектування передбачала досконале ознайомлення з
теорією архітектурних форм та методами аналізу
вирішення композиційних завдань з проектування
споруд різного функціонального призначення. Творчі
роботи підпорядковувалися конкретним вимогам
будівельної практики того часу з урахуванням
новаторських пошуків Баухаузу, ВХУТЕМАСу. Студенти
разом з викладачами брали участь у конкурсах,
глибоко опановували творчу й будівельно-виробничу
технологію, завойовували престижність своїй
архітектурній школі. Відомими
архітекторами-практиками та організаторами
будівельної справи стали В. Заболотний, П.
Головченко, А. Матушевич, О. Хорхот, О. Шеремет, П.
Шпара та інші.
Після численних реорганізацій, мало пов’язаних з
професійними питаннями, факультет наприкінці 30-х
років набув особливого авторитету серед
архітектурних шкіл СРСР.
Найбільший його довоєнний випуск відбувся влітку 1940
року – 36 осіб, в 1941 році було випущено 20
архітекторів, а в 1942-му, коли йшла війна й
інститут перебував в евакуації в Самарканді, дипломи
архітекторів-художників отримали 7 чоловік.
За проектами вихованців архітектурного факультету 30-х
років Є. Гальперіна, М. Катерноги, Л. Кірєєва, О.
Крилова, О. Лук’яненка, Ф. Майстренка, I. Мєзєнцева,
I. Мінька,
I. Фіалка зведено музично-драматичні театри у
Полтаві, Рівному, Луцьку, Луганську;
ансамбль Виставки народного господарства УРСР у
Києві; палаци культури, кінотеатри
в містах Донбасу; навчальні заклади Харкова,
Матроський клуб у Севастополі та інші.
Iз заснуванням Академії архітектури України, в
основному складі якої були переважно випускники
Київського художнього інституту.
У повоєнні часи педагогічний колектив факультету
поповнили відомі професори – О. Власов, Є. Катонін,
Б. Рухлядєв, М. Сєвєров; випускники 20-х років – М.
Гречина, В. Заболотний, П. Костирко, I. Малозьомов,
Я. Штейнберг, П. Юрченко; аспіранти академії – I.
Косаревський, Г. Граужис, Н. Чмутіна. За 15
повоєнних років інститут підготував 178
архітекторів.
У 1960-1980 рр. прийом студентів збільшився до 50
осіб, що було спричинено зростанням обсягів
житлового і громадського будівництва. До навчальних
планів додалися нові дисципліни з містобудування,
ландшафтної архітектури, реставрації пам’яток
архітектури та реконструкції міського середовища.
Новий якісний рівень підготовки архітекторів
забезпечували А. Добровольський, Г. Добровольська,
М. Катернога, Я. Ковбаса, О. Малишенко, Б. Приймак,
М. Степанов, Н. Чмутіна, Г. Шемседінов, а також
запрошені до викладацької діяльності обдаровані
молоді зодчі В. Агафонов, Л. Скорик, Ю. Чеканюк.
У 1974 році було створено кафедру теорії, історії
архітектури та синтезу мистецтв. Зараз, як і раніше,
традиційні форми навчання фаху архітектора-художника
узгоджуються з новітніми підходами: розвиток
комп’ютерних технологій вносить суттєві
зміни в методику викладання багатьох дисциплін.
Проте, навчання з рисунка й живопису здійснюється на
засадах академічного вивчення кращих зразків
образотворчого мистецтва, а пріоритетною формою
професійної підготовки залишається система
навчально-творчих майстерень, які очолюють відомі й
провідні зодчі: професори Л. Скорик, Л. Прибєга, I.
Шпара, доценти Д. Антонюк, А. Давидов. Творчому
зростанню студентів факультету сприяє участь їх у
міжнародних і вітчизняних архітектурних конкурсах,
лауреатами і дипломантами яких лише в 2002 – 2006
рр. стали понад 50 студентів. За 90 років свого
існування факультет архітектури Національної
академії образотворчого мистецтва і архітектури
підготував понад 1650 архітекторів, набув великого
досвіду навчально-виховної роботи і по праву
вважається патріархом архітектурної освіти в
Україні.
|
|
